Педагогічна майстерність — комплекс властивостей особистості вчителя, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі .
Властивості педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість діяльності вчителя, професійні знання, вміння та навички, педагогічні здібності (забезпечують швидкість самовдосконалення), педагогічна техніка (гармонізує структуру педагогічної діяльності). Педагогічна діяльність — творчий процес.
Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного : нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання .
Характеристики творчості: новизна і перетворення.
Педагогічна творчість - процес створення і перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі ( оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі).
Під час роботи з учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом.
Педагогічна Майстерність учителя фізичної культури базується на чотирьох
компонентах: педагогічній спрямованості:
- знаннях,
- уміннях,
- професійно важливих якостях,
- на інтегральній характеристиці цих компонентів
- авторитетові .
Спрямованість - це прагнення особистості до певного виду занять, яке
базується на сильному та стійкому інтересі до нього.
Педагогічна спрямованість - це прагнення людини займатись педагогічною діяльністю. Педагогічна спрямованість учителя фізичної культури формується з двох основних мотивів - любові до дітей та інтересу до фізичної культури.
Знання є одним з факторів який визначає можливості вчителя в його
педагогічній діяльності. Учні пробачать своїм учителям і суворість, і
сухість, і навіть прискіпливість, але не пробачать поганого знання своєї
справи.
- Ерудиція вчителя фізичної культури складається із загальних
знань (суспільні, а також із літератури, мистецтва, історії та ін.), які
характеризують світогляд та загальну культуру вчителя, а також
спеціальних знань, які потрібні для здійснення фізкультурно-педагогічної діяльності. Вони поділяються на психолого-педагогічні, медико-біологічні та фізкультурні. Спеціальні знання також поділяються на теоретичні, практичні та методичні.-
- Теоретичні знання стосуються історії фізичної культури, закономірностей роботи організму людини, біомеханічних закономірностей рухових дій, принципів виховання та навчання тощо.
Це знання, які потрібні для пояснення і пов'язані з запитанням "чому?"
Практичні знання вчителя фізичної культури стосуються насамперед
знань про те, як потрібно виконати ту чи іншу вправу.
Методичні знання дають можливість відповісти на запитання, як
потрібно виконати вправу, але вони стосуються лише виконання
вправи учнями, це знання того, як навчити іншого.
Сучасний вчитель фізичного виховання повинен бути не просто фахівцем високого рівня, спеціалістом своєї справи, а й відповідати наступним вимогам:
-формувати компетенції, необхідні для продовження освіти в відповідній сфері майбутньої професійної діяльності;
-дотримуватися варіативності змісту освіти, вміти проектувати індивідуальні освітні траєкторії тих, яких навчає;
-володіти здатністю і готовністю вводити в освітній процес інтерактивні, діяльнісні компоненти,
-включати тренінгові методи навчання.
Шляхи формування педагогічної майстерності:
- самовиховання загальної та педагогічної культури (потреба, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція);
- засвоєння професійних знань, вмінь, навичок;
- громадська активність;
- педагогічна практика;
- вивчення передового педагогічного досвіду;
Структура педагогічної майстерності.
1) Гуманістична спрямованість (ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації) - спрямованість на іншу людину (дитина - центр уваги педагога), утвердження найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки та взаємовідносин . Це виявлення професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її змісту, мети, засобів, суб'єктів.
Ціннісні орієнтації педагога :
а) на себе -самоутвердження ("Я" - справжній вчитель );
б) на вихованця ( дитина —найбільша цінність , допомогти їй бути щасливою);
в) на засоби впливу ( програма, способи впливу, заходи);
г) на мету педагогічної діяльності (гуманізм - сприяння всебічному розвитку кожної дитини).
Відповідальність педагога перед майбутнім, любов до дітей; усвідомлення мети.
2) Професійна компетентність: знання , вміння , навички , критичні погляди і оцінки, постійне самовдосконалення, високий рівень загальної культури . "Головне в житті - не самі знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд" (А.С.Макаренко. - Твори в 8 т. -Москва, 1986. -Т. 8. -Письмо Л.Конисевичу).
3) Педагогічні здібності: комунікативність, перцептивність (розуміння інших), динамізм особистості (активність, гнучкість впливу), емоційна стабільність (саморегуляція) , оптимістичне прогнозування ( віра в позитивне в кожній людині, у перспективу її розвитку), креактивність (творчість) тощо.
4) Педагогічна техніка ( форма організації поведінки вчителя) :
а) вміння використовувати свій психофізичний потенціал як інструмент виховного впливу ( володіти своїм фізичним, психічним, емоційним станом;
голосом, мімікою, пантомімікою);
б) вміння впливати на інших (вербальні, невербальні засоби спілкування ).
Внутрішня і зовнішня техніка.
3. Критерії майстерності педагога:
доцільність (за спрямованостю),
продуктивність (за результатами),
діалогічність (характер взаємовідносин з усіма учасниками виховного процесу),
оптимальність (у виборі засобів ),
творчість (за змістом діяльності).
Рівні майстерності: елементарний, базовий, досконалий, творчий.
У навчальному процесі існують три основні групи методів фізичного виховання: словесні, наочні і практичні .
Дві перші групи методів створюють передумови, а реалізація здійснюється при безпосередньому використанні практичної дії – вправи. Всі методи взаємообумовлені і застосовуються у комплексі.
Словесні методи: розповідь, пояснення, бесіда, розбір, вказівка, розпорядження.
Розповідь застосовується для поповнення знань учнів про техніко-тактичні прийоми, про методику виконання вправи, при організації ігрової діяльності.
Пояснення допомагає не лише розкрити форму і характер рухової дії, але й виявити чинники, що впливають на її правильне виконання. Пояснення - це виклад суті конкретного руху, дії, яка створює передумови для виконання вправи. При поясненні основна увага приділяється головній дії, не зупиняючись на деталях.
Бесіда проводиться у вигляді питань і відповідей, обміну думками, обговорення допущених помилок і доріг їх усунення.
Розбір у спортивній практиці використовується після виконання якого-небудь завдання (відпрацювання технічної або тактичної дії), при аналізі, наприклад, гри, що закінчилася. Розбір може бути однобічним, коли його робить сам вчитель, або обопільним, коли в ньому беруть участь і учні.
Вказівка – це коротка форма завдання на виконання вправи. Вказівки можуть даватися без зупинка виконання вправи.
Розпорядження – форма усної дії на тих, що займаються. Відрізняється стислістю, лаконічністю. Вона не має певної форми, дається для виконання вправи, для підготовки до її виконання і т.д.
Наочні методи(методи демонстрації): показ вправи, демонстрація наочних посібників (схем, таблиць, кинокільцівок і т.д.).
Показ завжди поєднується з використанням слова і повинен давати цілісне уявлення про вправу, що вивчається. Здійснюється вчителем або одним з учнів. Показ повинен носити зразковий і чіткий характер виконання – це дозволить створити зоровий образ розучуваної вправи.
Демонстрація наочних посібників є допоміжним засобом і може бути ефективною лише у поєднанні з іншими методами.
Практичні методи ґрунтуються на активній руховій діяльності тих, що займаються.
Метод вправ передбачає багатократне повторення рухової дії. Повторення може здійснюватися в цілому або по частинах. Розучування по частинах передбачає засвоєння частин рухової дії з подальшим їх поєднанням в одне ціле. Це розчленовування необхідне лише там, де воно дає найбільший ефект при розучуванні.
Ігровий метод, через всі властиві йому особливості, викликає глибокий емоційний відгук і дозволяє задовольнити повною мірою рухову потребу учнів. Тим самим, сприяє створенню позитивного емоційного фону на заняттях і виникненню відчуття задоволеності, що у свою чергу створює позитивне відношення дітей до занять фізичними вправами.
Змагальний метод володіє такою ж здатністю створювати позитивний емоційний фон і позитивне відношення до занять фізичними вправами так само, як ігровий метод.
Змагальний метод у процесі фізичного виховання використовується як у відносно елементарних формах, так і в розгорнутій формі. У першому випадку йдеться про нього, як про підлеглий елемент загальної організації заняття, у другому - про самостійну відносну форму організації занять.
Гра і змагання, через властиві їм психологічні особливості, викликають сильний емоційний відгук у учнів. Для ефективної роботи учнів на уроці необхідно забезпечити максимальну зайнятість кожного, диференційоване навантаження, можливо кращий контроль за виконанням вправ, допомогу і страховку, порядок і дисципліну. Дуже важливо давати чіткі завдання і уважно стежити, чи засвоєні вони всіма учнями .
Вправи можуть виконуватись :
1) за командою вчителя (з попереднім поясненням або, якщо вони відомі, без пояснень; з показом або без показу);
2) за усним або письмовим (на картках) розширенням завдань на групу або (в окремих випадках) на кожного учня.
Контроль за виконанням завдань в основному візуальний, проте в деяких випадках (наприклад, при круговому методі проведення вправ або при опитуванні з теоретичного розділу програми) може здійснюватися по записах учнів на картках або в зошитах.
Діяльність учнів при проведенні занять організовується різними методами.
Фронтальний метод полягає у тому, що усім учням класу дається загальне завдання і вони виконують його одночасно під безпосереднім наглядом вчителя.
При позмінному методі завдання також загальне, але виконується не відразу всім класом, а послідовно двома-трьома групами.
Поточний метод — коли завдання виконуються послідовно кожним учнем.
При груповому методі групам даються різні завдання, вони займаються самостійно, потім завданнями міняються.
Круговий метод полягає у тому, що кількість місць занять (станцій) збільшується до чотирьох — восьми; всі групи послідовно (по колу) виконують на кожній «станції» певні вправи.
Індивідуальний метод передбачає виконання на уроці кожним учнем (або лише деякими) самостійного завдання.
Участие в областных соревнованиях по л/а кроссу г. Донецк 2013г.
« Трудный подросток» Усенко Виталий ( второй слева).
Участие в областных соревнованиях по рукопашному бою
г.Курахово 2012 год
( Шестак Михаил -второй слева серебряный призер соревнований)
ПОЗАКЛАСНА РОБОТА З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ – ГОЛОВНИЙ ЧИННИК ШКІЛЬНОГО СПОРТИВНОГО ЖИТТЯ
У позакласній роботі по фізичному вихованню ставляться в основному ті ж завдання, що і на уроці: сприяння зміцненню здоров'я, загартуванню організму, різносторонньому фізичному розвитку учнів, успішному виконанню навчальної програми з фізичної культури, а також виховання певних організаційних навичок у дітей і звички до систематичних занять фізичною культурою і спортом.
Головна мета позакласної роботи – організація дозвілля школярів, що несе оздоровчий ефект .
Позакласна робота з фізичному виховання повинна знаходитися у тісному зв'язку з тією роботою, яка проводиться в процесі навчальних занять. У загально педагогічному плані в позакласній роботі з фізичного виховання можна виділити ряд напрямків. Один з цих напрямків включає розширення і поглиблення санітарно-гігієнічної освіти учнів та формування відповідних навичок. Необхідно, аби в плановому порядку проводилися бесіди про гігієну тіла, про способи загартування і зміцнення фізичних сил і здоров'я людини. Потрібно організовувати зустрічі із спортсменами, проведення лекцій про розвиток масового фізкультурного руху, найважливіших подіях спортивного життя.
Використання природних сил природи(сонце, повітря і вода) для зміцнення здоров'я учнів. З цією метою проводяться прогулянки і екскурсії на природу,
організовуються походи,
змагання з пішохідного туризму і спортивного орієнтування.
Ці заходи зазвичай поєднуються з вирішенням навчально-виховних завдань .
Прогулянки і туристські походи зазвичай супроводжуються повідомленням дітям певних знань і правил поведінки в поході. У поході діти набувають первинних навичок з туризму (орієнтування на місцевості, організація місця відпочинку, приготування їжі і так далі).
Прогулянки і походи краще намічати у такі місця, де діти можуть поповнити свої знання про природу, почути розповіді цікавих людей.
У системі позакласної роботи велике значення має і спортивне вдосконалення учнів, розвиток їх здібностей в різних видах фізкультури і спорту.
У цілому, слід зазначити, що вплив навчальних занять на фізичний розвиток і виховання учнів залежить від ефективного використання всього різноманіття засобів і методів, що сприяють вирішенню цього завдання. Правильне здійснення позакласних заходів поєднує як масове залучення учнів до всіляких форм занять фізкультурою і спортом, так і індивідуальну роботу з ними. |