Відділ освіти
Амвросіївської районної державної адміністрації
Амвросіївський районний методичний кабінет
Амвросіївська загальноосвітня школа I-III ступенів №4
Амвросіївської районної ради Донецької області
Виховна година
«1 жовтня — Міжнародний день людей похилого віку»
Виконавець:
Широколав Вікторія Геннадіївна,
класний керівник 7-А класу
2013
Мета:
 виховувати любов і повагу до людей старшого покоління;чуйність, доброту, милосердя;
навчати дітей поважати життєвий досвід старших членів родини,
прислухатися до їхніх порад, допомагати їм.
Хід заняття
Учитель
Хто владар сьогодні? Хто зомбі?
Чом голос Архангела втих?
Старці — ніби атомні бомби,
Німіє душа коло них.
У кожній країні є категорія людей, які потребують особливої уваги й піклування. Це — люди похилого віку.
Україна — «найстаріша» країна Європи: частка осіб похилого віку, як люблять називати дідусів і бабусь делікатні демографи, у зіставленні з іншими віковими групами — в нашій країні найзначніша. Вона становить майже чверть усього населення. А в середині XXI століття, за прогнозами, взагалі сягне третини.
За даними інституту геронтології, в Україні нині понад 1 млн 300 тис. людей, чий вік перевищив 80 років. Приємно, що Україна — країна довгожителів. Але разом із тим прикро й те, що наша держава не може ще забезпечити гідну старість своїм громадянам. Будемо сподіватися, що вже в недалекому майбутньому уряд і парламент зроблять усе можливе, аби людина прожила вік, відпущений природою і Богом, в щасті й благополуччі.
З 1999 року першого жовтня відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Люди старшого покоління — досвідчені, мудрі, добрі. Сьогодні вони для вас, діти, просто дідусі й бабусі, а для вас - прабабусі та прадідусі.. Але сядьте біля них, поговоріть з ними, і вам відкриються сторінки їхнього життя. А це — історія кожної сім'ї, історія нашого народу.
Учень
Бабусина доля, як ота тополя,
Що посеред поля в небо порина.
Вітер гне тополі, заметілі в полі.
Так біліє у бабусі сивина.
Наткали їй горя, як два Чорних моря,
То роки голодні, то шляхи війни…
Тільки і світало, як пшеницю жала.
Та як повертались доньки і сини.
А іще світало, як защебетали
У дворі онуки, неначе ластівки.
Бабусина доля, як в степу тополя,
А над нею небо – як ті віки.
Учень
Дідусь... Старійшина, глава роду. Посріблені сивиною діди здавна користувалися неперевершеним авторитетом як мудреці й хранителі багатовікового людського досвіду. Ця пошана до людей похилого віку зберігається в усі часи.
Бабуся... Вона втілює в собі доброту і ласку, працелюбність і мудрість, щедрість і відданість. Придивіться, як розправляються плечі ваших бабусь, коли на подвір'ї з'являєтеся ви, їхні онуки.
Бабуся, як невтомна бджілка, готує їжу для всієї родини, шиє, вишиває, в'яже шкарпетки. Та хіба перелічиш усю її роботу? А найвідповідальнішою з усіх робіт є догляд за онуками.
Гомонять вітри, тече вода за водою. За вітрами спливають і розпорошуються роки. Та незмінним лишається коло- обіг людського життя. На жаль, навіки покидають нас наші старенькі дідусі й бабусі.
Учень
Посіяла людям літа свої літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко і тихо пішла за межу.
—куди ж це ви, мамо? — сполохано кинулись діти.
—куди ж ви, бабусю? — онуки біжать до воріт.
- та я ж недалечко, де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти, а ви вже без мене ростіть.
Та як же без вас ми?
Та що ви намислили, мамо?
А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- а я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото в колосках.
- не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,
лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь, не йдіть.
вона посміхнулась, красива і вічна, як доля,
змахнула рукою. Злетіли у вись рушники:
- лишайтесь щасливі! –
І стала замріяним полем
на цілу планету, на всі покоління й віки.
Б. Олійник «балада про матір».
Учитель
Одна канадська журналістка, відвідавши Україну, сказала: «Мені у вас найбільше сподобалися ваші бабусі. Так, так, саме бабусі. Як присмно спостерігати, коли вони тримають своїх онуків за рученятка і прогулюються з ними, як граються, розповідають казки. ми своїх онуків бачимо рідше».
Учень
Скільки в бабусеньки з нами турбот:
Варить бабуся нам добрий компот,
Треба і шапочки теплі зв'язати,
Казку веселу всім нам розказати.
Скільки в турботах її різних умінь!
Рідна бабусенько, сядь, відпочинь!
Ми тобі пісеньку зараз почнемо…
Дружно з бабусею всі ми живемо.
Учитель
Ми багато знаємо про життя футболістів, космонавтів, акторів. А що ми знаємо про тих, хто з нами поруч, близьких і рідних нам людей, чиїм продовженням ми є?
Давно став відомим такий вислів « Є бабуся – є діти», а ще говорять, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей. Чого ж навчилися онуки у своїх бабусь? Поділіться сімейними секретами, розкажіть.
Вправа «Мікрофон»
Учениця
Куди б я не їхала, куди б я не йшла;
Я б своїй матусі дякувала:
Дякую, моя мамо, що будила мене рано,
Що для мене доброю була.
Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б своїй бабусі дякувала:
Дякую, вам рідненька,
Що колись мене маленьку
Мамі помагали доглядать.
Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б своїй родині дякувала:
Дякую, мої милі, що на світі мене вчили
Чесною і доброю зростать.
Учитель
Є багато легенд про матерів, батьків, дідусів, бабусь. Послухайте одну з них.
Учень
Колись давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Коїти орали, сіяли, ловили рибу. А після роботи відпочивали, влаштовували ігри. Одного разу подивитись на такі м ри вийшов з морських глибин цар Нептун — страшний і сердитий володар морської стихії. Він сказав, що ніхто л людей не насмілиться пустити стріли в напрямі моря. Але молоді хлопці наважилися це зробити.
Нептун розгнівався і сказав: «Я вас усіх поховаю в морській безодні». Злякалися матері за життя своїх синів і віддали їм свою силу, щоб ті могли побороти страшного володаря морів. А самі після цього стали слабкими-слабкими...
Тож, діти, як зустрінете ви слабеньких жінок, не насміхайтеся з них, бо вони свою силу віддали дітям.
Вирішив Нептун влаштувати для хлопців нові випробування — заманити в море і там перемогти. Матері зажури лися. Раптом з води вийшли дочки морського царя. А були нони негарні, страшні. «Жінки,— кажуть вони,— віддайте нам свою вічну красу, і ми врятуємо життя ваших синів». Жінки погодилися і віддали нептуновим дочкам свою вроду. Знову сини перемогли володаря морів. А матері навіки втратили свою красу.
Юний друже, якщо ти побачиш негарну жінку, не відвертайся він неї. Знай, що вона віддала свою вроду дітям.
Творча робота «Немолоді й молоді».
Учитель поділяє учнів на групи і просить їх подумати й обговорити в групах, чим старі люди можуть допомогти молодим, і чим молодята можуть допомогти старим. Наприклад: старі люди можуть дати мудру пораду, навчити терпіння тощо. Молоді люди можуть подарувати старим увагу, турботу, добре слово і т. д. Потім учні повинні написати, чим вони можуть допомогти своїм бабусям і дідусям.
Учитель
Старість... Як непомітно вона приходить. Хтось чинить їй опір, не погоджується, бунтує... Інший у сумній покорі починає вже відступати: «Не можу... Якби мені повернулися молоді літа, я б беріг себе, енергію, котру даремно розгубив, здоров'я, яке не цінував».
Щоб довше бути молодим, здоровим, не старіти, треба слухати поради мудрих людей. Пропоную вашій увазі легенду «Старість і Молодість».
Учень
Ішла собі Шляхом Життя безжурна Молодість, наспівуючи, що до всього байдуже, що з усяким лихом вона легко упорається і нікого-нікогісінько не боїться. Та якось учепилася до неї Хвороба.
—- Чого тобі од мене треба? — питає в неї Молодість.
— Здоров'я трошки й сили,— каже та.
— Бери, з мене вистачить! Скоріш тільки відчепись! Почула те Старість та й мовить: «Ех, Молодість, Молодість! Хворобу треба гнати, а не давати відчіпного».
—Яке твоє діло,— різонула Молодість у відповідь,— як хочу, так і живу, що хочу, те й роблю!
Старість хотіла переконати нерозумну онуку, але Молодість ще вище задерла голову й покрокувала дорогами Життя, і тут раптом її спіткала Брехня. А спіткавши, повела неходженими стежками Підлості й Лицемірства. Далі пристали до неї, як смола, Лінь і Заздрість.
Старість все наставляла Молодість на розум, але завжди чула: «Яке твоє діло?»
Після довгих тинянь і гріховодства Молодість зустрілася з Любов'ю. Зустрівшись, почала приглядатися до себе.
І стало їй соромно. Захотілося бути кращою, гідною своєї супутниці. Аж тоді вона прийшла за порадою до Старості.
А та глянула на неї — від Молодості лишилися тільки сліди — із жалем промовила: «Тепер уже пізно»
Учениця
Не сумуйте, старенькі!
Сині весни пройшли, промайнули.
Наче коні, промчали літа.
Не помітили їх, не збагнули,
Як настала пора золота.
Не сумуйте, старенькі, не треба,
Не тримайте у серці жалі.
Я до ніг прихилив би вам небо,
Щоби краще жилось на землі.
Кажуть, юність живе лиш майбутнім,
Кажуть, зрілість цінує лиш мить,
Тільки старість живе незабутнім,
Тим, чого не вернуть, не спинить.
Є закони природи незмінні
Для людей, для птахів, для трави.
Ви простіть нас, байдужих, ми винні,
Будем ми ще такими, як ви.
Робота в парах.
Учитель роздає роздруковані картки із задачами «на виховання» і просить учнів їх розв'язати.
Задача 1. Прийшов до Сергійка товариш. Двері відчинила бабуся. «Добрий день, бабусю»,— сказав він. Сергійко весело підштовхнув товариша ліктем: «Ходім, ходім, можеш з нею не вітатися. Вона стара старушенція». Бабуся поправила хустку і зронила сльозу.
Чому плакала бабуся?
Задача 2. Учням дев'ятого класу вчителька дала завдання скласти дерево-родовід. Андрій сказав, що йому легко це зробити, бо його дідусь утримує в голові родовід ї ї, до дванадцятого коліна. А Галина повідомила, що зайда їси родоводу вона дізналася, що їх родина налічує аж И>7 осіб. Почувши це, Тетяна вигукнула: «Здуріти можна!
І навіщо мені знати про мерців? Невже вони встануть від того?»
Чи права Тетяна? Чи будуть поважати її власні діти, якщо дізнаються про цей випадок?
Задача 3. Батько Васі залишив матір із сином. Мати заборонила хлопчикові зустрічатися з батьком і бабусею — батьковою матір'ю. Жили вони в одному будинку поверхом вище. Бабуся любила онука, хотіла говорити з ним, гратися, пригощати смачненькими цукерками, але онук відвертався, слухав накази матері. Одного разу Василь ішов
з товаришем східцями назустріч бабусі. «Добрий день»,— мовила вона. Вася відвів очі. «Хто це?» — запитав товариш. «Так, одна знайома». Ці слова чула бабуся. Невдовзі вона померла.
Чи правильно роблять дорослі, забороняючи онукам зустрічатися з бабусями? Чи правильно вчинив онук, сказавши, що то чужа жінка? Як ви думаєте, чи зрозумів з роками свою провину Вася?
Учитель
На жаль, діти, є ще бабусі й дідусі, які проживають самотньо. Діти й онуки їхні далеко, рідко провідують стареньких. А часто буває, що віддають своїх літніх батьків в інтернати для людей похилого віку. В інтернатах добре: вони доглянуті, не голодні. Але їхні очі сповнені смутку й печалі. Вони завжди виглядають своїх дітей, онуків. Сподіваються, що ті приїдуть хоча б провідати їх.
Самотність... Вона існує через байдужість і жорстокість тих, хто живе поруч з нами, хто повинен доглянути своїх рідних, які на старість стали хворими, слабкими. Самотня старість... Які жахливі слова. З різних причин доля порозкидала дітей далеко від рідної домівки. І не завжди вони поспішають до своїх стареньких батьків.
...Жила в одному селі бабуся Катря, Було в неї двоє синів і дочка. Роз'їхалися вони далеко, живуть своїм життям, ростять дітей, працюють. А бабуся Катря тим часом постаріла, почала хворіти. Пише дітям листи, щоб приїхали, забрали її, бо одній важко господарювати. А дітям все ніколи. Дочка Марія отримала листа вранці, а прочитала лише увечері. Раніше не знайшла часу. А матуся Катруся пише, що дуже хворіє, що зиму, мабуть, не переживе. Хоче хоча б перед смертю побачити доньку і синів. «Любі мої, приїдьте хоча б на день. Я вас побачу і тоді зможу спокійно вмирати».
Учениця
Так і не дочекалася старенька своїх дітей, коли була живою...
А в баби хата-домовина, а в баби хата, мов труна.
Померла баба Катерина і третій день лежить одна.
Пообіч баби білі руки, як дві одроблені струни.
Є в баби четверо онуків, одна дочка і два сини.
Міста далекі заманили їх в тихий затишок квартир.
А в баби хата, як могила, немов забутий монастир.
ІІгма сльози кому зронити, лиш сад за вікнами поник.
1 бабин ангел-хоронитель склав крила скорбно під
рушник.
Сусіда вийшов, гладить вуса, не розуміє, в чому річ,
Чому це в Катрі кляті гуси в дворі ночують третю ніч?
Покіль село стелилось спати, світило вікна замість свіч...
Ой що ж вам, хлопці, в трьох кімнатах, ой що ж вам
сниться третю ніч?
Це ж ваша ненька-сиротина сама у смерті, як в житті.
Лежать покірно на підлозі, стежки оббігавши усі,
Ті старенькі білі ноги в позавчорашній ще росі.
Щось надломилося у світі, якісь підірвані мости.
І по незвіданій орбіті летить планета у світи.
По вічнім колу Зодіака, в одвічній суєті людей,
Пливе у вічність біла хата — пресвітлий бабин мавзолей.
Учитель
Діти, не забувайте своїх дідусів і бабусь, матерів і батьків. Нехай не затьмариться радість їхнього життя на схилі віку. Доки ви молоді, слухайте поради старших людей, бережіть здоров'я, свою честь, честь свого роду, будьте добрими, працелюбними, розумними. Поважайте старість, шануйте своїх дідусів і бабусь і запам'ятайте цю молитву.
О Боже, Господи Ісусе, на колінцях помолюся.
Всі гріхи мені прости, від лихого захисти.
Шлю до тебе мольби щирі:
Дай нашим бабусям й дідусям щастя й сили,
Щоб з нами довго, довго жили. |